ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

29.04.2021, 08:22

29 квітня 1918 року, через день після блокування роботи Центральної Ради на Хліборобському конгресі, що відбувся у Києві за участю 8 тисяч делегатів, гетьманом України був обраний генерал Павло Скоропадський, який став одноосібним главою Української Держави. Завдяки нейтральній позицій щодо гетьманців більшості партій та військових, переворот відбувся практично без пострілів і крові.

Зранку 29 квітня 1918 року деморалізована Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, а об 11-й годині у приміщенні цирку Крутикова (нині вул. Архітектора Городецького, 5) привітальною промовою селянина М.Коваленка з Полтавщини відкрився Всеукраїнський з'їзд хліборобів, скликаний Спілкою землевласників та Українською демократично-хліборобською партією Сергія Шемета, колишнього співслуживця Скоропадського. У його роботі взяло участь близько 8 тисяч делегатів, переважно селян, з яких уповноважених представників було 6432 особи, котрі, як зазначалось, представляли інтереси 7–8 млн селян-землевласників із 9 губерній України. Усі доповідачі критикували політику Центральної Ради та її уряду, а найбільше – земельний закон УНР, «котрий вніс на селі стільки руїни та анархії», й вимагали, щоб влада була «твердою та сильною, всі розпорядження уряду повинні відповідати інтересам народу, бо в іншому випадкові народ буде незадоволений».

Несподіванкою для багатьох делегатів стала пропозиція негайно обрати гетьмана України. Серед підтриманих з'їздом кандидатур були генерал Павло Скоропадський, член партії соціалістів-самостійників лікар з Одеси Іван Луценко та член Української народної громади наказний отаман Вільного козацтва Іван Полтавець-Остряниця. У перерві Скоропадського закликали негайно прибути на зібрання і він, дізнавшись про сприятливий перебіг подій, перед від'їздом віддав Охотницькому (добровольчому) полку наказ негайно розпочати захоплення головних державних установ у столиці. З'явившись на з'їзд близько 15-ї години у супроводі двох ад'ютантів, Скоропадський дочекався підрахунку голосів і на запрошення президії звернувся до зібрання з промовою: «Панове, дякую вам за те, що ви мені передаєте цю владу. Не для своєї користі беру я на себе тяготи тимчасової влади, одначе ви самі добре знаєте, що анархія всюди почала панувати і що тільки на вас, хлібороби, і на здравомислячі верстви ми будемо спиратися. Прошу Бога, щоб він дав нам силу та міцність врятувати Україну».

Тим часом до вечора підрозділи гетьманців перебирали контроль над адміністративними та урядовими установами, й арештовували членів уряду, більшість яких, правда, уже встигла сховатися. Німецькі війська при цьому зберігали нейтралітет і єдиний інцидент трапився при захопленні Педагогічного музею, де засідала УЦР, під час якого охоронці-січовики відкрили вогонь і вбили трьох старшин-гетьманців. Надалі переворот відбувався без жертв і до 2-ї години ночі 30 квітня було захоплено військове і міністерство внутрішніх справ УНР, Державний банк, після чого на бік заколотників перейшли начальник штабу Центральної Ради полковник Олександр Сливинський і кавалерійський відділ на чолі з полковником Миколою Аркасом.

За короткий період часу Павло Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформовано 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, включаючи Російську Федерацію, до Української Держави було долучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі.

Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського різко змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його політичних партнерів, що підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про намір утворити федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія — створений напередодні тимчасовий революційний орган Українського Національного Союзу партій широкого політичного спектру, — закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.

Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади і виїхав з країни.