Календар оновлень:

Полтавцям до відома:Сьогодні, 09:29
Документи:Сьогодні, 09:03
Події міста:Сьогодні, 09:00
Заяви прес-служби:27.01.2020, 15:24
Відеоблог:09.04.2019, 16:04
 
Останнє оновлення: 28.01.2020, 09:29
ГородянамЦ Н А ПЕкономіка та інвестиції Полтава туристична For the foreign visitorse-gov
Петиція Публічна інформація Документи Місто Міська влада Події міста Приймальня Всі розділи
Полтава

Офіційний сайт Полтавської міської ради
та виконавчого комітету

Полтава — перлина України,
її історична і духовна скарбниця —
місто, в якому хочеться жити.

Всі просто зобов’язані пам’ятати, що ми – люди

14.04.2014, 10:35

Волонтери та працівники міського центра соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відвідали 92-річну Тамару Василівну Петренко, яка розповіла про страхіття Великої Вітчизняної війни.

– Війну я зустріла під час навчання в медичному інституті в Сибіру, – розповіла полковник медичної служби в запасі Тамара Петренко. – Через воєнні події 5 років навчання ми пройшли за 4 роки. На випускному у нас був святковий стіл – кільце огірка, одна картоплина в мундирі та шматочок оселедця. Для нас це було справжньої смакотою, бо в день видавали 400 грам хліба – ось і все, що могли їсти. Після випускного нас в ешелоні почали везти до Курська. Під час нальоту німецької авіації було так страшно, що словами аж ніяк не передати. Ми бігли цілу ніч, аж поки не вибились із сил та не заснули прямо в огороді. Вранці я дуже злякалась, адже спросоння натрапила на щось округле та гладке і подумала, що це бомба. Виявилось – гарбуз. В Курську нас розташували в лікарні і ми там облаштували госпіталь. Вперше теорію почали застосовувати на практиці і кожного дня доводилось багато оперувати. Ми їли, не відходячи від хворих та ранених, адже вони всі потребували допомоги. За доби спали до 2-3 години і кожна хвилинка відпочинку була за щастя. Взагалі війна несе із собою величезний страх – під час авіанальоту чи обстрілу артилерії здавалось, що все нутро перекручується. Страх просто нелюдський. Багато пацієнтів доводилось заспокоювати як малих дітей, а ми самі в принципі були дітьми, але просто повинні були випромінювати оптимізм, радість та впевненість у Перемозі, адже саме лікарі та медсестри заспокоювали бійців та допомагали одужати. Багато було прикладів, коли повністю в гіпсі молоді хлопці падали на підлогу та ховались під ліжка, адже там відчували себе в безпеці. Було страшно, але та відповідальність, що була на лікарях, не давала можливості засумніватись, злякатись, а ми просто виконували те, що і мали виконувати. Цікавий факт – під час війни в холоді, наскрізь мокрі та промерзлі, голодні та в холодному одязі солдати не хворіли на простуду. Напевно, якісь глибокі внутрішні резерви задіяли люди, щоб перемогти.

Пам’ятаю, що Україна зустріла нас добре – ми так ласували квашеними яблуками, які придбали у Вінниці, що просто цей смак залишився на все життя. Нічого смачнішого не скуштувала. Мама через земляка передала все те, що могла дати своїй дитині, – дрібку солі та моток білої і чорної нитки. Але в таку величезну скруту всі були дружніми, згуртованими і не ображались, не зважали на такі труднощі. У нас було дві пари білизни, то запасна пішла на пелюшки маленьким діткам. Всі разом, своїм колективом, намагались протистояти війні і дійсно раділи кожному прожитому дню, що не загинули, що вижили.

Одного разу до госпіталю доставили серйозно пораненого в стегно майора – їхав на мотоциклі і поряд вибухнув фугас. Я почала оперувати і помітила, що у мене тремтять руки – такого в мене не було ще на практиці. А потім виявилось, що зустріла свою долю. Закінчити операцію довелось черговому хірургу. Через кілька днів я виїхала на навчання, а коли повернулась, то дізналась, що мій пацієнт, не завершивши курсу реабілітації, поїхав у свою частину на фронт. Потім почав писати листи і домовились, що коли у нього буде можливість, то він завітає до госпіталю. Доля дала подарунок. У мене була фотокартка майора і я одного разу показала її знайомому офіцеру на пероні, коли саме від’їжджала. Виявилось, що в цьому ж вагоні їхав і майор Іван Петренко, який вийшов із вагону, а я в цей же вагон зайшла. Офіцер побачив його і впізнав та покликав мене у вікно на перон. Так і не проминули один одного. Довго спілкувались виключно на «ви», соромились своїх почуттів. Одружились ми в Берліні вже після Перемоги.

Після частувань та цікавої розмови, ветеран війни показала фотографії із сімейного архіву, розповіла про своє захоплення вишивкою та подякувала за турботу.

І, як запевнила полковник медичної служби в запасі Тамара Василівна Петренко, в будь-якій ситуації – на війні чи в мирний час – ми просто зобов’язані пам’ятати, що ми – люди. А подвиг кожного солдата, всієї країни та народу – величезний, тому пам’ятати про це – святий обов’язок поколінь.

Журналістам до відома

27.01.2020, 15:24.  Перелік заходів на 28. 01. 2020 Докладніше

23.01.2020, 10:53.  Перелік заходів на 24. 01. 2020 Подробиці

22.01.2020, 14:10.  Перелік заходів на 23. 01. 2020  Більше інформації

21.01.2020, 10:17.  Перелік заходів на 22. 01. 2020 Читати далі

Інша інформація

 

До вашого відома

Ви можете отримувати оперативну інформацію з сайту Полтавської міської ради за допомогою RSS-каналу.